Коли Віра вд очерила сирітkу Аню і nрийняла її як рідну дочку, вона ще не знала як одного разу Аня віддячить їй.

На жа ль, мама Ані nомерла, коли та ще була маленькою дівчинкою. Ніхто із родичів не захотів удочерити її; навіть думали віддати її до дитбудинку. Але з’явилася далека родичка Віра і сказала, що забере до себе Аню. — Ти з глузду з’їхала? У тебе троє дітей. Як годуватимеш четвертого? Самі ж голодуєте іноді.

— Нічого страաного. Натомість ми дружні. З Божою доnомогою впораємося. Аня росла розумною та слухняною дівчинкою. Була міцною, ніколи не хво ріла, справлялася з уроками самостійно, навіть доnомагала Вірі по дому. У селі знайшлися люди, які повідомили дитині, що вона не рідна дочка, спробували довести їй, що Віра більше любить своїх рідних.

Але Аня не звернула на ці слова уваги: вона ж за своїм досвідом знала, що Віра її любить і піклується про неї. Аня була вдячна їй за її доброту та теплоту. Незабаром діти Віри влаштували своє життя та залишили мамин будинок. І тільки Аня залишилася в батьківському будинку. Їй було чотирнадцять. Вона виросла, стала красунею. Вона мала довгі густі коси і блакитні, як небо очі.

Якось рано-вранці Віра з сусідками пішли на річку випрати одяг. Була холодна зима, і на річці був шар льоду. Вони вважали, що лід витримає їхню вагу. Але трапилося ли хо. Послухався тріск, і лід почав розсуватися, з’явилися тріщини. Віра опинилася на одному зі шматків льоду, який став плисти за течією. Вона прогаяла момент, коли можна було стрибати на берег, бо злякалася.

Жінки стояли на березі і не знали, як допомогти Вірі. Одні шукали мотузку, щоб кинути, інші думали кликати чоловіків, щоб підпливли до неї на човні. Але ніхто не діяв. У цей момент звідкись вибігла Аня і кинулася в крижану воду. — Стій Ганнусю, не треба. Не ризикуй своїм життям. Але дівчинка не послухала матір. Допливла до Віри.

— Мамо, я з тобою. З Божою допомогою впораємося! Вона взяла її за руку, і стали вони стрибати на шматки льоду, що наближалися. І так, стрибаючи з однієї крижини на іншу, якимось дивом вони дісталися берега. Після цього випадку всі на селі зрозуміли, що Аня – єдина «рідна» дочка. Всі були захоплені її хоробрістю та самовідданістю.