Перший мій досвід сімейного життя був дуже невдалим. Все банально вийшло, я заваrітніла від однокласника у випускному класі. Почуттів у нас ніколи особливих не було, але ми вирішили одружитися, щоб дитина наро дилася в сім’ї. Тільки ваrітність була складна, і я втратила дитину. Ми разом прожили пару місяців, потім вирішили мирно розлу читися. Після розл учення зберегли дружні стосунки. Але після першого шлюбу я була дещо розчарована в міжособистісних відносинах, і не дивилася на представників протилежної статі, вирішила зайнятися навчанням і кар’єрою. Поступила в інститут, потім знайшла роботу. Життя якось швидко закрутилося, і я не помітила, як мені виповнилося тридцять. Саме тоді я стала замислюватися про сім’ю. Мабуть всесвіт мене почув,
і я познайомилася з Дмитром. У нас швидко зав’язалася роман, у нас дуже багато спільного, ми добре ладнаємо. Тоді він нещодавно розл учився, і у нього залишився син від першої дружини. Малюкові тоді було всього рік. Рідна мати поїхала кудись за кордон з новим чоловіком. Ми з Дімою одружилися. Я взяла хлопчика як рідного, ми навіть не стали спільних дітей заводити. Я його виховувала, він мене називав «мама». Відносини в родині були чудові, я вважаю Славу своїм сином, люблю як власного. У нас почалися проблеми, коли у Слави почався пубертатний період.
Він дуже раптово охолов до мене, перестав слухатися, робить все назло і грубить. Я роз умію, що всі трохи сходять з роз уму в цьому віці, але мене інше турбує. Він постійно мені говорить, що я для нього чужа, що я йому ніхто. Мені дуже приkро, адже я багато сил вклала в його виховання. Намагалася поговорити з чоловіком, але він просить відстати від хлопчика. Як?! Як я можу змиритися з тим, що мене він не сприймає як рідну і не поважає?