Аня сина наро дила без чоловіка. Ні, батько у нього, звичайно, був. Але пропав. Аня не змогла розшукати Ігоря. Знала тільки номер телефону його батьків. Зателефонувавши. Їй сказали, що Ігор загинув і кинули трубку… Аня повернулася до матері Світлани. Батько їх кинув, коли дочці було десять років.
З тих пір мати піднімала її одна. Мати, звісно, прихистила дочку з онуком. — Нічого, дівчинка моя, поставимо хлопця на ноги. Ти тільки не прислухайся до кумушків. Вони попліткують і вгамуються. Як виявилося, цими кумушками в маленькому селищі стали найближчі ро дичі Свєти: сестра і три її дочки.
— Відпустили її в місто, і відразу до мужика в ліжко. Точнісінько як мати, — почала злословити Тамара. — Нічого брехати, — захистила Світлану сусідка. — Сестра твоя заміжня наро дила. — Ти, Томко, за своїми трьома придивися, — підтримала захист інша. — Поглянемо як твої дівки себе покажуть.
— У мене скромні дівчатка. … Сказано — » Не судіть, та не судимі будете». Протягом чотирьох років, лише старша дочка Тамари змогла створити сім’ю. Дві інші принесли в подолі дітей матері. А молодша аж двічі. Тамара лаялася на дочок, як швець …
Сергійку вже виповнилося чотири рочки, коли несподівано, як грім посеред ясного неба, до Світлани з Анею приїхали батьки Ігоря. Як з’ясувалося, Ігор дійсно загинув. Автокатастрофа. А коли подзвонила Аня, розмовляти з нею не було ні сил, ні настрою.