Ольга kинула сосиску маленькій собачці, але та не стала їсти — а забрала кудись. Пройшовши за нею, жінка знайшла дитину

Прибиральницю-п’яничку Оленьку в магазині шкодували. Всі продавщиці знали, що на роботу до восьмої ранку вона приходила опухлою, але твереза. Мила підлогу, протирала двері, забирала з холодильника прострочення, відкладене їй «дівчатками» і йшла на ринок купувати черговий «шурфік». Тільки я, стара завідуюча, пам’ятала, що колись прибиральниця була не просто Оленькою, а Ольгою Дмитрівною і моїм заступником. Після загибелі чоловіка і дочки в автомобільній аварії Ольга з квітучої 35-річної жінки перетворилася на сіру тінь. Все починалося з пари чарочок для сну. Далі більше. Я терпіла, вмовляла. Але потім Ольга «попалася » на очі комісії, і її звільнили. Через пару місяців я застала її на ринку в компанії таких же жінок, перебираючою овочі, і запропонувала прийти в магазин прибиральницею.

Але з умовою — на роботу тверезою, а потім роби, що хочеш. Ольга погодилася. У той день за Ольгою ув’язалася маленька дворова собачка. Видно, пронюхала — доносився з пакета запах сосисок. Вона то забігала вперед, то відставала. Ользі стало шкода маленьку кошлату собачку, жінка дістала з пакета сосиску і дала собачці. Та обнюхала видобуток, вильнула хвостом і кудись втекла з сосискою в зубах. Так тривало три дні. І Ольгу зацікавило, чому собака не з’їдає соски або ковбасу відразу, а тікає. «Може у неї там цуценята? » — подумала жінка, і замість звичайної дороги на ринок, пішла за собачкою. Звірятко згорнула в занедбані гаражі. Ольга, тихенько, щоб не налякати малюків згорнула слідом. Її очима постала жах лива картина. У гаражі, на купі ганчір’я, сиділа замурзана дівчинка.

Собака поклала сосиску перед нею, і виляючи хвостом села поруч. Дівчинка розламала сосиску навпіл, одну віддала собачці, а другу стала, жадібно їсти сама. Ольга охнула. Дівча схопилася на ноги: — Тітонька! Це не я! Це Шпунька стягнула! — Та що ти, дитинко! Я сама твоїй Шпуньке сосиску дала! Хочете, я вам ще дам! — Правда? — Правда! А хочете, ходімо зі мною, я вас супом нагодую. — Ольга ледве стримувала сль ози. — Ага, а потім ментам здасте! А ті в дитбудинок! — недовірливо протягнула дівчинка. І тут Ольга згадала, яка неприбрана і запущена у неї квартира з купою пляшок стоять під столом, і раптом легко погодилася: — Ну не хочете — не ходіть. Я завтра ще принесу. Весь день, забувши про випивку і голод, Ольга віддраювати квартиру. Потім зібрала в пакет дещо з дочкиних речей і лягла спати. Ніч вона спала неспокійно. Снилася покійна дочка, і дівчинка з гаражів, і Шпунька.

Вранці весь магазин дивувався. Прибиральниця прийшла в магазин якась посвіжіла, а погляд більше не був порожнім і втраченим. Вона швидко прибрала, схопила з холодильника продукти і сором’язливо підійшла до кондитерського відділу: — Маш, мені б цукерок грам двісті. — Карамельок, що-ль на закусь, — заіржала дебела дівка Машка. — «Білочки»! — насупилася Ольга, — та гляди, щоб свіжа була! Схопила цукерки і вискочила з магазину. «Закохалася чи що?» — пліткували продавщиці. А за рогом Ольгу вже чекала віддана Шпунька. Через три дні жінці все ж вдалося привести Лізу, так звали дівчинку, додому. Вимита і переодягнена дівчинка чинно пила чай і розповідала, як батьки заг инули у відпустці, а у бабусі її забрали, бо старенька і хво ра.

Як погано було в дитбудинку, і Ліза втекла, і якщо знову туди потрапить, знову втече. А Ольга слухала і крадькома витирала сль ози. Вранці Ольга рішуче постукала до мене: — Ларисо! Ти повинна мені допомогти! — Оль, я прям тебе років сім тому згадала, яка ти була! Ну, сідай, розказуй. Ольга розповіла мені і про Лізу, і про Шпуньку. — У тебе ж є зв’язки! Допоможи мені опіку оформити. Скільки довелося бігати по кабінетах, щоб довести, що Ольга «четвероюродна тітка» Лізи, це окрема розповідь. Але тепер вони щасливо живуть утрьох — Ольга, дівчинка Ліза, і мудра собачка Шпунька.