Роками ми збирали на нове житло, і коли у нас була потрібна сy ма, то чоловік приголомшив мене своєю заявою.

Після весілля нам із чоловіком довелося жити разом із його мамою. І життя зі свекрухою було, м’яко кажучи, не цукор. Вона постійно дорікала мені, що я не так мою підлогу, залишаю розводи, після мене ванна не блищить, одяг я не так прасую і пру … добре, що готувати я не стала, вона мене до кухні не підпускає. Каже, що готування – це лише її заняття. Але мені від цього лише краще. Ще можна було якось стерпіти її причіпки, коли я працювала і мене півдня не було вдома. Але з народженням доньки все змінилося. Вона почала диктувати мені, як виховувати дитину, як годувати, прибирати, мити… потім почалися приниження, мовляв, у онуки її сестри вже зубки з’явилися, а наша не має.

Внучка сестри вже ходити навчилася, а наша лінується.Внучка сестри вже говорити стала, а в нас поки що мовчить. Ми з чоловіком мріяли якнайшвидше переїхати у власне житло, і накопичували заощадження. Все, що нам подарували на весілля, народження дочки, на дні народження – все відкладали для першого внеску в іпотеку. Нарешті ми накопичили потрібну суму, і я почала шукати відповідні варіанти. Сидимо якось із чоловіком за столом, і я йому кажу: -Я знайшла кілька хороших квартир, там і дитячий садок поряд і школа теж. Лікарня поблизу і до нашої роботи не так вже й далеко їхати. Тільки ось у тих квартирах ремонт потрібно буде зробити, але ми можемо поки що обійтися тільки косметичним. -Та не треба ремонт … -Як це не треба, ми ж не будемо в старому будинку жити.

Мені так хочеться світлі шпалери, а не як у твоєї мами – у неприємну дрібну квіточку. -А навіщо ремонт, якщо все одно квартиру здаватимемо іншим людям. -Як це здавати, ти про що взагалі говориш? -Ну Посуди сама. Якщо ми зараз візьмемо іпотеку, нам доведеться 15 років її виплачувати. До того ж у всьому собі відмовляти та сильно економити. А якщо ми поселимо замість себе квартирантів, то з їхніх грошей ми виплатимо іпотеку через 5 років, на той час дитина вже до школи зросте, от і переїдемо до нової квартири. З одного боку, чоловік має рацію, і так було б легше. Але не хочеться миритися з думкою, що доведеться ще 5 років терпіти свекруху та її жахливі шпалери в квіточку.